четверг, 13 декабря 2018 г.

Вандалізм на центральній площі м.Буча

 Свастика – символ «добра» чи «нацизму»?
У центрі нашого міста ми можемо побачити прояв чийогось «самовираження». Окрім того, що це вандалізм, намалювати такий символ було надзвичайно не коректно по відношенню щодо нашої держави, у зв’язку з подіями минулого століття. Навряд чи, малюючи свастику, «художник» зміг би пояснити свій намір ветерану другої світової війни. Великий сумнів, що хоча б 10% людей які проходять повз цей малюнок – вважають свастику символом «добра», у більшості ж, виникають зовсім інші асоціації.
 Взагалі, свастика – це стародавній символ у вигляді рівного хреста із загнутими на 90° ліворуч або праворуч кінцями, що трапляється в багатьох культурах. Назва походить від слів «добре» і «буття», ще на стародавній індійській мові. У слов'ян звучить як побажання «щасти». Цей символ дуже поширений і найчастіше пов'язаний з Сонцем.

Цікаво знати, що свастика за походженням є більш європейським символом. Археологічні знахідки давно довели античність цього символу. Свастику використовували давні греки, кельти і англосакси, індуси, а деякі найдавніші зразки були знайдені в Східній Європі, від Балтики до Балкан.
В Україні зустрічається в багатьох археологічних культурах, у тому числі трипільській, і використовувалась у гербах давніх українських шляхетських родин. Також бачимо в народних орнаментах Росії, банкнотах Тимчасового Уряду і т.д.
Свастика залишається позитивним символом добробуту і щастя у країнах Сходу — Індії, Китаї, Японії, але у Європейських країнах цей символ викликає дуже неприємні асоціації, історично пов’язані з кривавою Другою Світовою війною.                                                               
Значення свастики змінилося назавжди, після того, як нацисти отримали контроль над Німеччиною. Зображувана на прапорі, а також на передвиборних плакатах, нарукавних пов'язках, медалях і емблемах військових і інших організацій, свастика стала найбільш впізнаваним символом нацистської пропаганди. У книзі «Моя боротьба» Гітлер стверджував, що заклав у свастику символ переваги арійської раси. Поступово, всі почали забувати її справжнє значення, а починаючи з 1933 року свастика у людей асоціювалася виключно з нацизмом.

"Гакенкройц" ("кривий хрест") – чорна свастика з кінцями, загнутими під прямим кутом, у контрастному білому колі і на червоному тлі – став найненависнішим символом ХХ століття, нерозривно пов’язаним з жахіттями Третього рейху.
«Свастика – це символ страху, пригноблення та винищення. Це символ, який ми ніколи не зможемо змінити. – свідчить один з євреїв, що пережив голокост. – Якщо вони малювали свастику на могилах чи синагогах – від цього досі страшно. Це ніколи не мусить повторитися».
У Німеччині, свастика була заборонена відразу після війни. У 2007 Німеччина виступила з ініціативою заборонити цей символ по всьому ЄС, але безуспішно.
Символіка, що раніше означала добробут та світло – зараз сприймається зовсім по іншому, історія змінила значення свастики для багатьох людей, тож необхідно бути обачливими, бажаючи зобразити цей знак де-небудь, але й маємо пам’ятати, що свастика від самого початку означала «добробут» та «рух життя».

Хуртелиця на вулицях столиці

Справжня зима пришла до Києва, але чи раді цьому кияни? 23 сантиметри снігу випало за одну ніч з 12.12.18. Місто перетворилося на казку кажуть люди, але водії так не вважають. За останню добу відбулося більше аніж 100 ДТП, весь Київ зупинився, транспорт майже не ходить, всюди величезні пробки. Студенти та працівники бунтують, оскільки навіть приміські електропоїзди тимчасово зупинили свою роботу, або приїзджали із запізненням на 30-60 хвилин.  Сьогодні зранку 13.12.18 на рейки бучанської залізниці впало дерево, що призвело до досить тривалої зупинки руху електропоїздів. 

Також, температура повітря весь час змінюється, опускаючись до -1 й знову піднімаючись до +1,за рахунок чого, на дорогах утврорилася ожеледиця. Швидка допомога та медпункти працюють в посиленному режимі, оскільки в рази збільшилися випадки травмування людей на вулицях.

Рекомендації пішоходам, для зменшення ризику травмування у таку погоду:

- Взувайте спеціальне зимове взуття, бажано з "тракторною" підошвою. Ніяких підборів та кросівок. 

- Про всяк випадок під час ходьби в такі дні будьте напоготові впасти. 

- Ходіть не поспішаючи, ноги злегка розслабте в колінах, ступайте на всю ступню

- Руки не повинні бути зайняті вантажем. Не тримайте їх у кишенях: це збільшує можливість не тільки падіння, але й отримання більш тяжких травм, особливо переломів.

- При порушенні рівноваги швидко присядьте: це найбільш реальний шанс утриматися на ногах.

- У момент падіння згрупуйтеся, напружте м’язи, а доторкнувшись до землі, обов’язково перекотіться: удар, спрямований на Вас, розтягнеться і втратить свою силу при обертанні.

- Обходьте металеві кришки люків. Як правило, вони покриті льодом або, крім того, можуть бути погано закріплені.

-Тримайтеся подалі від проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а під час ожеледиці - особливо.

- Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та в ожеледицю. Пам’ятайте, що в ожеледицю значно збільшується гальмівний шлях машини.

- Тримайтеся подалі від будинків, ближче до середини тротуару.    Взимку, особливо в містах, дуже велику небезпеку становлять бурульки (найбільш небезпечні вони під час танення льоду та снігу).


Декілька порад, що можна зробити перед виходом із будинку:

- прикріпіть на підбори шматочки поролону або лейкопластиру;

- натріть наждаковим папером підошву, а краще прикріпіть його на підошву;

- нанесіть на підошву клей типу „Момент” та поставте взуття на пісок. Після цього сміливо виходьте на вулицю.

Книга "Подих магії"


"Подих магії" - це зачаровуючий світ фантастики, переплетений з реальними емоціями та почуттями. Книга Анни Мінаєвої, людини, що змогла подарувати мені новий вражаючий всесвіт, який може унести від реальності кожного, хто візьме до рук цю книгу.

Як не банально, це історія звичайної дівчини, чиє життя перевернулося з ніг на голову. Але тим не менш, весь час у цій розповіді панує інтрига і  до останнього доля героїв тримається у таємниці, що лише пробуджує фантазію читача, примушуючи мізкувати над тим, що ж буде далі.

Власне я, закохалася у тітку Малівіку, яка завжди все про всіх знала, але нічого нікому не казала. Фраза "Шерілосанка" напевно стала її девізом, без якого вона не була б собою.

З часом, відбуваються події, що ламають все початкове уявлення про сюжет книги, після чого ще як мінімум пару розділів залишається легке відчуття шоку. Кожен герой книги має свої таємниці, при чому дуже часто настільки несподівані, що доводиться перечитувати одну й ту саму частину декілька разів, щоб усвідомити, що ти все правильно зрозумів.

Мені дуже подобається той світ, в який я поринаю, читаючи цю книгу - світ магії, світ чудес та здійснення мрій.

В першу чергу мене вразили постійні згадування Братів-близнюків, які, як виявилося є богами. Дивно було це сприймати, та з часом звикаєш до всіх особливостей всесвіту Анни Мінаєвої. Звичайно ж мені також запам'яталися таємничі магічні іскри - мрія кожного, хто знає що це таке. Історія Шеріл, і її магічної сили - це надзвичайний приклад віри у себе та у свою мрію, це приклад праці над собою, пошуку гармонії між своїм внутрішнім та зовнішнім світом.

У книзі авторка зачіпає теми кохання та дружби, і звичайно ж проблематику дітей та батьків, ось тільки у дуже незвичайний спосіб, оскільки мама й тато головної героїні - дві справжні загадки, що несуть в собі безліч таємниць.

Переживаючи всі емоції разом з головною героїнею, приходить розуміння, що не всі хто нас оточують, є тими, за кого себе видають, і потрібно бути завжди готовим до того, що щось може піти не так, як було спершу задумано, але далеко не завжди це є погано. Шеріл навчила мене вірити у світле майбутнє, розуміти, що доля - це справді загадкова річ, від якої можна очікувати чого завгодно, необхідно лише довіритися своїм почуттям і йти до своєї мети, не зважаючи на перешкоди.

понедельник, 1 октября 2018 г.

Imagine Dragons з новим хітом "NATURAL"


Natural - пісня американської рок-групи Imagine Dragons. 
Майже кожна пісня даної групи стає світовим хітом, і Natural не є виключенням. Надзвичайне виконання, яскравий мотив, що доповнюється не занадто важкою роковою обробкою - саме це і є, новий шедевр від "Драконів".
Нагадаємо, що це вже третя прем'єра, після останнього альбому «Evolve», що вийшов у червні минулого року. 
Трек вийшов 16 липня 2018 року, і вже за такий недовгий час став улюбленецем у плейлистах сучасної молоді. 
Вже котру неділю "Natural" тримається у топі найкраших світових пісень, крім того, займає почесне 34 місце у Billboard Hot 100 - найпопулярнішому хіт-параді США.

Пісня виконана у жанрі альтернативний рок, але не дивлячись на це, вона подобається навіть тим, хто взагалі то не є фанатом подібного жанру музики. 
Новий трек вже облетів майже всі музичні додатки та соціальні мережі, набираючи все більше нових шанувальників. 95% коментарів є позитивними. У мережі Instagram під постом з цією піснею, на сторінці  Imagine Dragons, одна з фанаток пише: "Ви - це моя любов! Один хіт за іншим! Я не знаю, як ви продовжуєте це робити, але я рада, що у вас це виходить!".

Неабияким плюсом, є змістовність пісні, в якій є великий сенс, що є великою рідкістю у наш час для музичної індустрії. Слова пісні кажуть про те, що завжди є ціна, яку доведеться платити, але якщо обирати, то ліпше бути мисливцем аніж жертвою. Головна думка, що пронизує пісню - про жорстокий  світ, в якому стало вже природнім - мати кам'яне серце, тому що в іншому разі, тебе розтопчуть.


Ден Рейнольдс (ведучий вокаліст) в одному з своїх інтерв'ю сказав наступне: "Життя в світі, де кожен готовий зжерти іншого, може виявити найгірше в вас, а іноді і краще... Пісня Natural - про здатність знаходити в собі сили, що дозволяють вам вистояти перед будь-яким нещастям на вашому шляху."
Також пісня доповнилася довгоочіууваним хоррор-кліпом, який на даний момент, вже зібрав 53млн переглядів на youtube.
Вцілому враження від нового треку - три хвилини драйву, та насолоди для вух, тож якщо ви ще не послухали цей шедевр, не зволікайте!

понедельник, 24 сентября 2018 г.

Сучасні журнали для української жінки



Сучасні журнали для української жінки


Глянець, фото, зірки, найяскравіші події та огляди трендів - це все, та багато іншого ми бачимо у сучасних журналах. Кожна з нас полюбляє читати цікавий та дійсно корисний контент. Нижче вашій увазі представлені одні з найпопулярніших жіночих періодичних видань в Україні.





.










“Наталі” — український журнал для жінок російською мовою, видавництво «Бліц-Інформ». Власник титулу «Всенародне визнання», лауреат і дипломант численних конкурсів, у тому числі «Золоте перо».

Журнал складається з семи розділів: "Приватне життя", "Робота і кар'єра", "Культура", "Краса і здоров'я", "Мода", "Дім", "Інша країна”, що містять поради психологів, інтерв'ю з зірками, новинки моди та косметології, екзотичні подорожі, вишукані кулінарні рецепти, яскраві фотосесії та багато іншого.

“Наталі” видається тиражем понад 260 000 экз., з яких по підписці — 84 560 экз., об'ємом від 100 сторінок.

Випускається раз на місяць і поширюється на всій території України.

Головний редактор – Ірина Трухачова.

У кожному номері "НАТАЛІ" є міні-анкета, заповнивши яку, всі охочі можуть висловити свою думку про статті, і тим самим, вплинути на зміст журналу.

Декілька разів на рік разом з "НАТАЛІ" виходять спецпроекти - безкоштовні додатки. Спецпроект - це "журнал в журналі" - 32 сторінки цікавої та корисної інформації на актуальну тему.

Оскільки це вітчизняний журнал, він користуються досить великим попитом серед українок. Журнал висвітлює світське життя українських артистів та відомих людей. Часто публікуються статті та поради, актуальні саме для українських жінок.













"Cosmopolitan" (США) — міжнародний жіночий журнал, що отримав такі нагороди, як: GLAAD Media Award у номінації “Выдающееся освещение событий в журнале”, а також у номінації “National Magazine Award for Magazine of the Year”.

Журнал містить статті про взаємини та секс, здоров'я, кар'єру, самовдосконалення, відомих людей, а також моду і красу.

Перша публікація в Україні - 1999 рік. Журнал видається тиражем понад 170000 екземплярів, об'ємом від 132 сторінок.

"Cosmopolitan" друкується на 32 мовах, поширюється в більш ніж 100 країнах і є найбільш продаваним і динамічним журнальним брендом у світі. Випускається раз на місяць.

В Україні пост головного редактора займає Анна Баздрева.

На обкладинках журналу завжди з’являються зірки світового рівня.

"Cosmopolitan" також створив розділ, який називається «запитати у нього», де чоловічий письменник відповідає на запитання читачів про чоловіків і знайомства.

Журнал Cosmopolitan один із найвідоміших жіночих журналів в Україні, і навряд чи, є хоч одна сучасна жінка, яка б не читала, або хоча б, не чула б про нього. І не даремно, оскільки цей журнал дійсно відповідає своєму знанню, журналу міжнародного рівня.





"Marie Claire" (Франція)— міжнародний журнал для жінок, що належить до Marie Claire Group. Один з найвідоміших fashion-журналів у світі. Українську версію журналу випускає «Burda Ukraine».

Журнал заснований у 1837 р., видається на 17 мовах у 33 країнах світу. Об’єм близько 300 сторінок. Друкується щомісячно.

Головний редактор Константин Путиленко.

Marie Claire містить досить велике коло різноманітних рубрик та тем, таких як: мода, туризм, кіно, література, музика, шоу і виставки, краса, стиль життя, зірки та відомі люди в усьому світі, рекомендації, поради щодо сімейного життя, кулінарія, садівництво, домашній декор, ігрові тести й гороскоп.

Надзвичайно великий об’єм журналу дозволяє вмістити в себе дуже багато інформації, що є великим плюсом, оскільки кожен зможе знайти там щось цікаве саме для себе.

Девіз Marie Claire – “Think smart, Look amazing!”, що означає - “Думай ясно, виглядай прекрасно”. І це дійсно відповідає загальній картині журналу, тому що, читаючи його, можна багато чого винести собі на збудову, як духовну так і фізичну. Краса та розум, і як їх поєднати - про це та інше, саме у цьому журналі.









                    Александренко Маргарита


понедельник, 27 ноября 2017 г.

Непростая история простого мальчика

У каждого из нас - своя история, но встречаются рассказы из жизни людей, чьи судьбы перевернулись с ног на голову после определенных событий, которые по итогу стали для их жизней роковыми.
Одну из таких историй нам поведал молодой парень с непростыми событиями в жизни.
Кияшко Валерий Андреевич - восемнадцатилетний сын пастора, перспективный ученик и отличный человек.  
Родился   1999.07. 24 в городе Покров, Днепропетровской области. Детство было не такое как у всех, Валера не ходил в первый класс, его обучала на дому его же мама, у которой образование учителя начальных классов.  Но потом он захотел наконец таки пойти в школу. И после долгих уговоров, родители все же отпустили ребенка в неизведанные края. Пошел Валерий сразу во второй класс, показав очень высокие результаты, ведь за год - они с мамой прошли программу трёх классов. До 5 класса был отличником, а любимым предметом была математика. 

Поскольку отец - пастор, постоянные переезды стали частью жизни семьи. Они 15 раз переезжали с места на место, за это время мальчик сменил пять школ.
В 2007 году семья жила в городе Змиеве, Харьковская область. Такое название у города было потому что там было много змей и часто их можно было увидеть даже на дорогах.

  Валерий рассказывает про свои яркие воспоминания со 2 класса:  "У нас школа была в лесу возле Харькова, вокруг школы был огромный дикий сосновый лес. Который мы частично исследователи.  Даже зимой уроки физкультуры проходили на улице - мы катались на лыжах  по горкам в лесу. Но при этом наш учитель физкультуры всегда брал ружье потому что в лесу водились волки, и можно было часто слышать как они воют по ночам. Поэтому нас далеко в лес самих не отпускали."

 Позже, Валера познал первую любовь. "Я был во втором классе, а она в третьем. Ее звали Карина, у нее были светлые кудрявые волосы и голубые глаза, я часто дарил ей цветочки, в основном одуванчики, за что она меня целовала в щечку. Это все что я о ней помню, и к сожалению я нечего о ней сейчас не знаю."

Валера учился в классе,  где было шесть мальчиков, и ни одной девочки. У него был один друг в классе, его звали Андрей. Они часто с ним и его родителями ездили на невероятное огромное озеро в лесу, там было очень красиво. Парнишки развлекали себя - ловя маленьких черепашек, водившихся там. И говоря о нынешнем времени,  Валера сожалеет что также потерял все контакты со своим старым другом.

Когда Валера был в третьем классе, на его мировоззрение, уже в столь юном возрасте - очень повлияла одна ситуация. Отец Валеры с пресвитером церкви решили пойти послужить в детдом, рассказав детям о Боге, но не нашлось желающих спеть этим детям, и Валера со своей сестрой отозвались на данный призыв. Их привели к сиротам его возраста и старше. Для детей был куплен целый ящик игрушечных телефонов, которые они с сестрой должны были подарить каждому ребенку. И потом когда они с ними общались с этими детьми, одна девочка сказала Валере, что тоже хочет что бы у нее был папа как у него, Валера заплакал, он видел те просящие глаза, то как они смотрели на них. Им так не хватало любви. Когда семья вернулась домой, все еще долго оставались под впечатлением. После этого Валера обнимал и слушался родителей чаще. Несмотря на то что он был маленьким, он понимал что ему очень повезло что у него есть родители.

 Потом Валера пошел в музыкальную школу, учится играть на гитаре. Парень с теплом вспоминает про свою учительницу по гитаре: "Её звали Нина, и она была очень терпеливой и доброй бабушкой, она действительно любила свою работу." Проучился он там три года, до тех пор, пока семья снова не переехала в новое место.  

Про новый город где жила семья ходили легенды среди местных жителей, что где то в лесу была военная база с ядерными ракетами и огромными бункерами. Все мальчики этим интересовались и придумывали свои дополнения к этой истории.  
В детстве Валера мечтал быть пилотом самолета, поэтому любимой игрушкой был самолет. Ровнялся мальчик на супермена - популярного героя комиксов и мультфильмов. 
Любил так же строить дома из всего что можно достать, иногда доходило до того что в них было по четыре комнаты. А потом любил сидеть в них когда за окном шел дождь и слушать музыку на своем маленьком магнитофоне. Отец не слишком радовался, что по всему дому стоят баррикады,  но мальчик упорно строил новые.  

Валерий ценит в людях честность и прямолинейность, и не терпит когда говорят или что то делают "за спиной".
 Всегда любил спорт, два года ходил на тренировки по волейболу. Занимали всегда призовые места на районных соревнованиях. За всю жизнь не было ни одной серьезной травмы. С детства был здоровым и мало болел.

Все в жизни шло хорошо, но потом он узнал что его мама больна раком, и у нее четвертая стадия. Валера был тогда в седьмом классе. Валерий с ужасом вспоминает те моменты: "Я резко перестал учится и закрылся в себе. Много шутил, что бы некто не видел как мне плохо. Мама лежала очень долго в больнице. Я ее долго не видел, врачи не хотели браться за операцию, потому что говорили, что случай безнадежный." Врачи сказали что у семьи есть максимум три месяца что бы попрощаться с ней. Жизнь для всех членов семьи казалось - остановилась... "Я просто существовал, а не жил" - рассказывает Валерий.  На тот момент у него уже было три младших сестрички, младшей сестре был всего годик, и никто не был готов так рано потерять мать, супругу, друга. Валера быстро повзрослел за то недолгое время. Мальчик часто с собой брал сестричек и водил их гулять на детскую площадку, что бы они меньше скучали за мамой. Потом их маме все таки сделали операцию, и врачи уже говорили что после таких операций и с таким диагнозом больше 8 месяцев не живут. Но возносились молитвы,  вся церковь просила Бога за мать четверых детей, и свершилось чудо,  она исцелилась. Уже прошло пять лет с того момента, и сейчас она жива и здорова. 
После таких событий Валерий многое переосмыслил. Стал больше времени  проводить с мамой  и младшими сестричками. В их семье все изменилось, они стали намного больше ценить друг друга и радоваться моментам когда мы все вместе, живы и здоровы. 

После, Валерий закончил школу, сдав все государственные экзамены на хорошие результаты. И потом он решил поступить на богослова, в Украинский Адвентистский Теологический Институт в небольшом городе Буча. Валерий действительно хочет пойти по стопам отца и стать пастором. Валера считает, что раз он здесь, значит так хочет Бог.
Парень ни капли не жалеет, что он сын пастора: "Такая жизнь закаляет характер, учишься общаться с людьми, ведь постоянно много знакомств и есть возможность найти настоящих друзей". И что больше всего парню нравилось в переездах, это возможность начать жизнь с чистого листа. Конечно тяжелы расставания с друзьями, одноклассниками, с родным домом но это дает свои плюсы. "По началу было очень трудно, а потом привык, и даже становилось скучно когда задерживались на одном месте больше трёх лет" - говорит сам Валерий. Это огромный опыт в общении с людьми, получаешь много новых эмоций и впечатлений, это хорошая школа жизни, которая  делает тебя сильнее.

Друзья Валерия говорят что этот человек действительно имеет сильный характер, но при этом не остается черствым по отношению к другим. Это действительно дар, уметь выдержать испытания и не сломаться, а лишь стать сильнее и увереннее. 

понедельник, 13 ноября 2017 г.

Бразильский гость в УГИ



Украинский гуманитарный институт постоянно удивляет своих студентов новыми интересными гостями.
 В этот раз нам повезло увидится с Рубеном Холдорфом – заведующим кафедры журналистики в университете Сан-Паулу(Островской академии). Была проведена увлекательная лекция о специфике преподавания христианской журналистики в Бразилии.

Начиналось все в девяностых годах, Рубен рассказывает : «однажды я спросил: «будут ли в этом университете курсы журналистики?» На что мне ответили, что это зависит от меня. Я называю это своеобразным пророчеством,  ведь уже двадцать лет, как существует кафедра журналистики.»

В университете Сан-Паулу учится около двенадцати тысяч студентов, существует 15 разных факультетов. На кафедре журналистики преподают четыре магистра, девять преподавателей и три группы учителей. Интересный факт, что 80% студентов на факультете журналистики - девушки.

Происходит  постоянное обучение, а так же обмен студентами, особенно часто с мексиканскими университетами, укладывается множество договоров с университетами со всего мира, сейчас в частности, происходят попытки программ по обмену студентами с Украиной.
Рубен Холдорф после окончания своей учебы стал главным редактором, также у него есть собственная фабрика еды.
Он очень давно хотел побывать на Украине, ведь от сюда родом его прадед. Наш гость рассказывал что несколько месяцев он пытался выучить украинский язык, но для него эта задача оказалась непосильной. 

 При университете есть свое агентство, электронный журнал и радио, а так же  более 100 музыкантов, которые помогают проводить различные торжества. 
Стажировка в бразильском университете длится более двухсот часов, а у некоторых людей даже до пяти тысяч часов. После чего их устраивают работать в сфере адвентистских СМИ. Стоимость обучения составляет четыреста долларов в месяц, а для иностранцев - семьсот долларов. Университет имеет два направления - католическое и протестантское (ведь 65% населения - католики).
 Христианское образование в Бразилии, это достаточно трудное дело. Ранее у них были проблемы с правительством, прошлый президент хотел закрыть их учреждение. Действует пятибалльная система оценивания. И существует угроза, что если многие получат двойки, их могут закрыть. В Бразилии есть пять адвентистских институтов. Проблемы государственных университетов - это распространенность наркотиков и конечно же учеба в субботу. 

Студенты внимательно слушали а так же задавали вопросы, конечно же главный вопросом был:"Как же стать хорошим журналистом?" Рубен приводя в пример свой жизненный опыт ответил:"Ловить всё что дают преподаватели, пытаться делать что-то новое, самим исследовать и искать, и помнить, что наш главный инструмент - владение языком. Если другие могут достичь высот, то мы можем больше!" бразилец отмечает особым образом, что необходимо знать другой язык для профессиональной работы журналиста.


Иностранный гость привнес в студенческие будни  что то новое, за что мы ему очень благодарны. Бесценный опыт обучения журналистике в Бразилии служит отличным примером и для нас.